Оксана Петришин

3В Оксани – карі та глибокі очі, виразна зовнішність, а ще вона студентка факультету журналістики Львівського національного університету ім. І. Франка й цього року вступає до магістратури. Але каже, що журналістика її не вабить. Молода художниця Оксана Петришин по-справжньому відчуває щастя тоді, коли малює. Показує роботи зі своєї першої виставки: на полотнах – красиві жінки в різних іпостасях, вишукані та загадкові. Кожна з них – клопітка робота 21-річної мисткині, яка зріло роздумує про мистецтво та прагне вдосконалювати своє вміння творити на полотні.

– Коли ти зрозуміла, що можеш малювати?

– Мені здається, що я вміла малювати завжди. Скільки себе пам’ятаю, мені подобалося малювати. У моїй родині є багато художників, але ніхто з них не здобув спеціальної освіти. Батьківський будинок завішаний роботами діда, прадіда. Маємо багато картин, які перейшли у спадок і так позалишались у наших сімейних колекціях. Мабуть, ця любов до малювання також передавалась із покоління в покоління.

Думаю, що художникові не важливо мати професійну освіту. Художник – не професія, яку можна освоїти чи якої можна навчитися. Художником треба народитися.

 

– Чи був хтось, хто надихнув до малювання чи, можливо, сказав, що у тебе добре виходить?

– Я не вчилася навіть у художній школі, мене ніхто не вчив малювати. У мене були проблеми з малюванням анатомічної будови обличчя. Не знати цієї техніки і малювати портрети – важко. Ази, звісно, знати треба. Зрештою, за бажання всього, чого не знаєш чи не вмієш, можна вчитися самому з книжок чи з інтернету. Зараз мене поглинув живопис. Захотілося більше дізнатися, більше навчитися, більше відкритися світові, а ще – здобути фахові знання. Я щаслива, бо знайшла справу, яка приносить мені задоволення. Мій пошук і внутрішній бунт перетворився у щось гарне і гармонійне.

– Що малюєш найчастіше і де малюється найкраще?

– Здебільшого малюю те, що спостерігаю довкола. У різних стилях, пензликами, мастихіном, олівцями, акварельними, олійними фарбами, пастеллю. Не маю якогось одного напрямку чи стилю. Але найбільше люблю малювати олійними фарбами на лляному полотні. Останнім часом пишу багато портретів пастеллю, олівцем. Малюю для однокласників, одногрупників, друзів і знайомих. На портрети є попит, тому малюю їх найчастіше. Але найбільше до душі – малювати пейзажі, особливо морські. Коли малюю природу, почуваюся вільніше у своїй творчості.

Працюю в майстерні, яку орендую із ще одним художником. Маю там добрі умови для роботи, правильно налаштоване світло. Там мене ніхто не відволікає, там я зорієнтована на тому, що роблю.

 

– Коли малюєш, то більше працюєш чи відпочиваєш?

– Я все ж таки більше працюю. Йду до майстерні, як на роботу. Такий простір зобов’язує мене працювати. Мій робочий день починається о дев’ятій і закінчується о восьмій, залежно від замовлень. Я зробила зі свого малювання професію і займаюся тим, що мені дуже подобається.

– Розкажи про свою першу персональну виставку, яка мала назву «Жінка. Запрошення до щастя».

– Моя перша і поки що єдина виставка мала відбутися ще в березні. Але тривав Майдан. Згодом виставку перенесли на квітень. Прихід весни, жіночність, краса, щось світле і найкраще – саме через полотна хотілося викликати добру емоцію після тієї важкої зими. На сорока представлених полотнах – а це для мене великий обсяг роботи – зображено різних жінок. Я вишукувала різні образи, черпала натхнення із життя, журнальних зйомок. Тож у роботах використала жіночі образи від 1960-х років і до сьогодні й змішала різні стилі.

Для мене виставка стала дуже відповідальним моментом. Хвилювалася страшенно і, зрештою, не усіма роботами задоволена. Мені було цікаво почути критику з уст художників. Загалом відгуки непогані. Надійшли пропозиції щодо роботи, з’явилося більше перспективи.

 

Що для тебе натхнення, чи впливають зовнішні події на те, що малюєш?

 

– Коли працюю, намагаюся абстрагуватися від зовнішніх подій. Звісно, вони мають на мене вплив, але коли стою перед роботою, поринаю у світ малювання і забуваю про все.

Коли важко було відірвати когось від новин і телевізорів, я заставляла себе малювати. А натхнення… Насправді його потрібно звідкись черпати. Поїздки, щось абсолютно нове дає мені сили. Подорожі, відвідини музеїв, виставок, знайомство з новими людьми – це все є для мене натхненням.

 

Які відомі художники мають вплив на твою творчість?

– Мені подобається такий повний класицизм у мистецтві: Ренуар, Рембрант, Ван-Гог. Картини цих художників для мене завжди є чимось новим, скільки би разів їх не переглядала.

Чи виділяєш серед своїх робіт якісь особливі?

– Кожна моя робота є улюбленою, бо вона займала мій час, мої думки. А тому не ділю їх на погані чи добрі, невдалі чи досконалі. Правда, маю таку, яка мені подобається дуже, – на ній зображено жінку квадратами, робота виконана в стилі кубізму. Мені важко давалася ця картина, там дуже важливими були пропорції. Ця картина називається «Я – різна».

А ти – різна?

– Я – так (усміхається). Жалкую, що свого часу не вступила до художнього вишу. Не бачу себе в журналістиці. Постійно хочу малювати і бачу в цьому своє покликання. Навіть у вихідні подовгу не можу відпочивати, руки тягнуться до фарб і олівців. Отож малюватиму далі, можливо, братиму приватні уроки.

Уже маю ідею для наступної виставки. В її основі — втрачене море. Дуже хочу малювати пейзажі, зокрема кримські, я там часто відпочивала в дитинстві. Черпатиму візуальних вражень від цього літа.

 

Як ставишся до критики своїх робіт?

До критики ставлюся нормально. Комусь мої роботи подобаються, комусь  ні. Довіряю своєму смаку. А вже кожен вибирає на свій творчий смак, що йому до душі.

 

Розкажи про свої творчі мрії.

Мрію відкрити галерею у Львові, яка займатиметься пошуком талановитих людей і допомагатиме їм реалізувати творчі плани. Адже творчих особистостей багато, які за спеціальністю не є ані художниками, ані архітекторами, як і я, зрештою. Сьогодні я просто малюю і ділюся своїм талантом з іншими.

2 4 5