Як українці стають жертвами пропагандистських стереотипів

 В одному зі своїх недавніх блогів відомий публіцист Віталій Портніков, характеризуючи ставлення «еліти» до тих, хто «унизу», написав: «Нашим героям і не потрібен народ, щоб його поважати. Нашим героям потрібен народ, аби його ощасливити». Власне лейтмотив «ощасливлення» лохів став провідним у політичних трендах останніх місяців. Тут спробуємо проаналізувати найвиразніші його симптоми.

Е-вуаєризм

 Про астрономічні суми, оприлюднені завдяки вистражданому електронному декларуванню статків «державницької когорти», не висловився хіба би лінивий. Хвиля зловтіхи, заздрощів і таки ядучої злоби заполонила соцмережі, дала поживу для розлогих розумувань «фільозофів» від політики. Влада, натомість, спробувала видати урешті-решт доконаний факт за чергову #перемогу, обставлену, правда, безліччю умовностей та недомовок.

2

Не знаю, як хто, але, на мою скромну думку, найбільш ошуканими виявилися не злиденні пересічні українці, які залюбки відводили душу, знущаючись над ексгібіціоністами від політики, а самі декларанти. Більшість з них сприйняла вимушене е-декларування як своєрідний аналог чи то амністії капіталів, чи нульових декларацій. Вони, мабуть, і досі перебувають у полоні ілюзій, та ймовірні повороти долі здатні подарувати їм лише розчарування, розпач і сум. А, згідно із висновком знаного спеціаліста у галузі комунікацій Георгія Почепцова, «впровадження страхів полегшує соціальне управління».

Йдеться про те, що в країні, яка потерпає від агресії і рахує кожну копійку, аби тримати оборону на Сході, завжди знайдеться дюжина-друга не тільки робінгудів, але й банальних шахраїв. Якщо врахувати, що більшість типів із цієї когорти зручно всілися в різних офіційних фотеликах, то чому б їм не влаштувати вельми привабливу для публіки розвагу на кшталт «патріотичного розкуркулення»? Приводів для цієї атракції в Україні сучасній – хоч греблю гати. Хто боронить одного прекрасного ранку оголосити «військовий стан» і, згідно із законами про це лихо, реквізувати «слоїкові капітали», дорогі авта чи іншу розкіш на користь збройних сил. Певна річ, до шанців ця допомога навряд чи дійде, зате народ шалітиме від чергових оглядин «роздягнутих кровопивць».

Або ж, до прикладу, організувати труднощі із наданням Україні чергового траншу від МВФ. Зауважу, що особливих зусиль тут не знадобиться, заокеанські «жирні коти» вже висловлюють обережні поради, мовляв, маючи доморощених сибаритів, якось негоже ходити світом з простягнутою рукою. Відтак, перед загрозами обвалу гривні, девальвації, астрономічної інфляції аргументовано «переконати» власників мільйонних готівкових капіталів врятувати національну господарку. Реквізиція? Боже борони! Жертовний акт…

Я вже не кажу, що зацікавлені особи на владних верхотурах здобули ще один, доволі переконливий важіль політичного тиску. Суми з багатьма нулями можуть перетворитися на доказову базу у слідстві, а лицемірне моралізаторство – зіпсувати і без того не надто привабливі реноме фігурантів. Якщо, звісно, вони розпочнуть самостійні ігрища на політичному кону.

 Трамп у селі Затемному

 Результати виборів у далекій Америці, де у кожного українця є щонайменше по дві «тети», спричинили ще один психологічний шок у пересічного мешканця соціальних мереж. Але і тут, як і з декларуванням, найприкріший жарт вітчизняна пропаганда зіграла зі знаковими особами політичної сцени. До 8 листопада навіть геть недорікуваті політики знущалися, як могли, з тупості Дональда Трампа. Надмір екзальтовані персони виголошували на адресу фривольного мільярдера анафеми за його гедонізм, розпусту, гендерну нечистоплотність тощо. А поважні державні мужі з київських пагорбів апелювали до розмаїтих міжнародних угод, зламаних Путіним, подивляючи з Трампового колабораціонізму.

3

Воно б нічого – чим би дитя не тішилося… Але Трамп переміг. Зруйнувавши при цьому повітряні замки, витворені в уяві, як з’ясувалося, київських політиків. Перетворивши на гарбузи яскраві марення фанатичних українських попелюшок –  «єврооптимістів», «феміністів», «лібералів», – про ментальні конструкції сучасного світу, його внутрішні механізми, його тренди і бренди.

Уранці по виборах кураж, з яким симпатики Гілларі в Україні знущалися над республіканським кандидатом, геть здувся, натомість кураж самого Трампа-кандидата виявився дуже витонченою грою, – хай у дурня, зате на роздягання. Новий, 45-й президент США Дональд Джон Трамп, увійде в Білий дім, достеменно знаючи, хто є ху у коридорах світових урядів, українському зокрема.

Та навіть з цим знанням він навряд чи буде відповідати недолугим їхніми ж монетами. Україні поталанило чисто випадково, через стратегічну геолокацію. Трамп стерегтиме інтереси Америки, зокрема її військово-промислового комплексу, Трамп цілком може реалізувати свою давню погрозу «збивати російські літаки», Трамп – оцей рудий ловелас – цілком здатен брутально зґвалтувати надто вже охамілу Москву. Він – республіканець, і цим, здається, сказано все.

5

А вчорашні критики, прикусивши гострого язика, тепер хутенько збирають розкидану під час сеансу ексгібіціонізму білизну (читай – затирають у соцмережах, а хто багатший – то й у Гуглі), свій «іскрометний», – на межі вуличної лайки – антитрампівський гумор. І добирають слова, аби якось заретушувати власну чи виголошену з подачі спічрайтерів глупоту.

Хай напружаться. Не дав Бог розуму, зате дав ноги…

 P.S. Отже, осінні уроки українській спільноті.

Не варто надто кпинити зі «сокирної» російської пропаганди. У нашій, вітчизняній, теж з лишком «кісєльовщини».

Не варто, принаймні легковажно, жити з переконанням, що «вата» має лише сибірську чи тамбовську прописку, її не бракує і в Лубнах, і в Самборі.  А тим, хто цього не бачить, порада: «В країні сліпих і ти примруж одне око».    

Ігор Гулик