Хто про що, а я, звісно, про «квартирне питання». Не буду вдаватися у подробиці дискусії, у розрахунки ріелторів, маклерів, у схеми (почасти виправдані, почасти сумнівні) розмаїтих шанувальників закулісся.

Я про одну дуже слизьку штуку, якої необережно торкнувся природний захисник щасливого власника оселі за 13 мільйонів гривень, народного депутата, єврооптиміста, антикорупціонера і донедавна навіть колеги (за фахом) Сергія Лещенка. Отож ще один народний депутат, єврооптиміст, антикорупціонер, і знову ж таки – донедавна теж колега Мустафа Найєм на «Українській правді» розмістив коротенький блог «Злорадним» (перепрошую за, можливо, некоректний переклад, в російському оригіналі звучить набагато грізніше – «Злорадствующим»).

Невелика цитата у моєму перекладі з російської: «…нас (молодих реформаторів – Авт.) мусить бути легіон. І питання не в одній купленій квартирі. Про це правильно (!) запитувати і важливо (!) звітувати. Питання у тому, скільки людей нашого покоління готові також розлючено, ризикуючи своїм комфортом і здоров’ям боротися за СТВОРЕННЯ нових правил, вбиватися у рутинній роботі, щоб БУДУВАТИ іншу реальність. Бо час свідчить, що війна проти нового покоління – це не метафора і не гіпербола, а постмайданна реальність».

У цьому невеликому фрагменті – стільки двозначностей, що він вартує майже дослівного препарування. Легіон «молодих реформаторів» українське суспільство просто не витримає. Бо вони виявилися не згірша «старих консерваторів», з іншими, правда, звичками, але теж з вовчими апетитами, готовими на будь-які альянси і несподівані кульбіти заради того, аби урвати у старої когорти бодай шматок зі щедрого банкетного столу.

Так, «молоді» виглядають респектабельнішими, вони їздили європами, вони знаються на тамтешніх трендах, вони круто жонглюють модними слівцями, і їхні вчинки розкішно і винахідливо подають ЗМІ. Але це – вітрина, за якою – та ж корупція, тільки вищого левела, інших, не знаних досі правил і схем; той же непотизм, та ж моментальна чуйка на «своїх» і патологічне несприйняття інакодумства. Те ж хамство і зневага до суспільства, до його реальних клопотів, ті ж викличні, «мажорні» вчинки з єхидною метою з’ясувати: а чи ковтнуть?

Вони справді «ризикуючи своїм комфортом і здоров’ям» борються «за СТВОРЕННЯ нових правил», вбиваються «у рутинній роботі, щоб БУДУВАТИ іншу реальність». Тільки ці «нові правила» відрізняються від старих лише значно вищою «якістю» лицемірства і подвійних стандартів, вони не скасовують універсальний заповіт Августо Франко «Друзям – все, ворогам – закон», навпаки – возносять його у ранг догми. Пост Мустафи – тому яскраве свідчення.

Ні, це ніяка не війна проти нового покоління. Нове покоління, як це не дивно, зайняте справжньою війною. На Сході, у волонтерських сотнях. А називати підкилимне борюкання за доступ до грантових коштів, за милість «сірих», непублічних олігархів, за щедрість сумнівних патронів хай навіть з гучними прізвищами і ще гучнішими лейблами, зате зі заплямленими репутаціями дволичних і непорядних, війною проти «нового покоління», – це просто не знати насправді, чим живуть зараз молоді українці. Не знати і не поважати їх. Зверхньо міркуючи, що вони й надалі купуватимуться на яскраві фантики, у які столичні гуру і знавці креативно загорнуть те ж лайно, що й досі.

А про «іншу РЕАЛЬНІСТЬ» у квартирному випадку Сергія Лещенка я б навіть не заікався: ну, збудував він, «убиваючись у рутинній роботі», для себе цю «реальність» у центрі столиці на площі 192 кв. м., ну, було, ну, скаржився ж дуетом з Мустафою на неприпустимо низькі депутатські зарплати. Але – збудував же…

Якщо новореформатори прогнозують для всієї своєї команди таку реальність, то де ж набрати на те щедрих кредиторів? Не всім же до Притули податися…