Українці балансують на межі, коли через брак взаєморозуміння і діалогу можуть втратити фактично все.

3

Релаксуючи після спекотного апогею літа, навряд чи хтось особливо замислюється над тим, якими будуть перші тижні нового політичного сезону. А якщо комусь і приходить на гадку, що він, природно, неминучий, то політ фантазії обмежується звичним асоціативним ланцюгом: помпезний День Незалежності, неквапні порухи на вулиці Грушевського, куди з’їдуться засмаглі і втомлені заморським сонцем народні обранці, і далі, як звично, як завжди. Хоча певні симптоми неспокою мали б зродися в головах зацікавлених політикою ще тоді, коли нардепи ще тільки мріяли про золоті піски і лагідне море.

2

Війна всіх проти всіх

Соціологи непохитні у своїх висновках. Українці тотально не довіряють владі, натомість чомусь ймуть віри церкві і мас-медіа. Про стосунки народу і верхівки у наших з вами постокупаційних, посттоталітарних умовах списано вже мегатонни паперу і нічого нового тут ми не скажемо. Хіба лише те, що задавнений аргумент – мовляв, українці не люблять владу, бо вона століттями була для них чужинською, – вже не проходить.

Інше питання: чому ми обираємо свої керманичів, керуючись аж ніяк не здоровим глуздом, – залишається відкритим. Хоча, як на мене, то відповідь лежить на поверхні. За 26 років незалежності ми не зуміли налагодити більш-менш надійні, хай навіть базовані на інтуїції, комунікативні зв’язки, які є основою конструкції суспільної довіри. Мудрі американці вважають таку довіру найбільшим суспільним капіталом. Отже, коли він відсутній, то навряд чи можна розраховувати на певний поступ. Утім можна успішно тупцювати на місці або задкувати навспак.

Революція Гідності, здавалося б, поклала край непевностям, сумнівам, хитанням. Там, на Майдані, з’явилися перші паростки довіри, які уможливили перемогу над Януковичем. Однак на решту їх забракло. Далі ми нічим не здивували світ, бо результатами жертовного здвигу українців скористалися знані з класичної формули про революцію персонажі. Вони теж не надто винахідливі, позаяк вважають випробуваний віками алгоритм «розділяй і владарюй» абсолютною панацеєю від суспільних катаклізмів.

Трьох років було достатньо для того, аби дискредитувати усе, що можна дискредитувати. Аби не вдаватися у подробиці, скажу, що навіть «ангели-охоронці» наших воїнів, волонтери, на чиїх плечах винесено неймовірний тягар перший місяців війни, ті, хто віддав останнє – і з матеріального, і головно з духовного, – на вівтар спротиву окупантам, – навіть вони тепер змушені пояснювати загалові щирість своїх намірів. Бо гроші і впливи виявилися сильнішими, бо в країні розвелося доволі ошустів, котрі під яскравими брендами раптом стали «великими помічниками». Тільки от чомусь, зазирнувши за лаштунки, ми не побачимо серед їхніх здобутків нічого, окрім нових приватних палациків і солідних сум на власних конто.

4

Синдром виборів

Напередодні річниці Незалежності у мережі бурхливо обговорювали текст однієї дуже відомої журналістки, яка доволі емоційно змалювала ситуацію в країні. Зрозуміло, дискусія є завжди корисною і могла б стати навіть результативною. Однак тотальна недовіра та й, зрештою, цілком резонні закиди авторці в заанґажованості певними персонами з її близького кола, лише посилили градус конфронтації.

У своїх попередніх нотатках на шпальтах «BOOM plus TV» я вже писав про якусь дивну, незважаючи на певну алогічність, надію політиків (особливо аутсайдерів) на позачергові вибори. Можливо, замовні дослідження соціологів тішать серця лузерів, можливо, вони по-совковому досі сподіваються на горезвісне «авось», але так є і так буде цієї осені. Логічно розміркувавши, що під зиму, українці, зібравши врожай і отримавши нові платіжки з астрономічними сумами, зберуть манатки і знову рушать на Майдан, аби показати владоможцям, де раки зимують. Надії на нову революцію, однак, є надто слабкими та непевними. Адже, як на мене, не треба бути надто витонченим політологом, щоб зрозуміти, що революція в умовах війни вагітна російським результатом далекого 1917 року.

…На вибори налаштовані усі, хто зможе спекулювати на огріхах і прорахунках влади. А що цих помилок нагромадилося чимало – до ворожки не ходи.

…Під вибори готуються наразі віртуальні і дуже обережні альянси й альянсики.

…Під вибори скуповуються більш-менш впливові ЗМІ і зачищається інформаційне поле.

…Під вибори розгортаються штаби і штабики, формуються штати і вже освоюються наразі дрібні бюджети.

Тільки от законних підстав для позачергових елекцій наразі немає. І ті, у кого реальна є реальні можливості їх створити, – у першу чергу, президент, – явно не налаштовані випробовувати долю. І свою, і держави.

Ба більше, Петро Порошенко, попри круті і безкомпромісні заяви про те, що «я їм дочасних виборів не подарую», судячи з останніх (правда, інсайдерських) повідомлень, налаштований на другий термін. А якщо так, то, погодьтеся, ротація парламенту йому вигідніша після чергових президентських перегонів. Якщо, звісно, він прийде до фінішу першим…

 Ігор Гулик

 P.S. Вибори… Тут – ціле поле для проектів і заробітків. Тут – цілий всесвіт піару, а ще – безліч предметів для торгу з владою. І українці мусять зрозуміти, що для політиків інтерес у виборах – саме у цій царині, а не у щирому бажанні допомогти суспільству й країні. Принаймні у цьому знанні вони будуть підставово не довіряти тим, хто вже не раз і не двічі їх брутально дурив.