«У цьому будинку в 1938 – 1967 роках жила й творила народний художник Олена Кульчицька», – напис на меморіальній табличці на вході до непримітного львівського будинку, що розташований на вулиці Листопадового Чину, 7. Саме тут ось уже майже півстоліття розташований художньо-меморіальний музей художниці, яка понад сто років тому, як вихор, увірвалася в чоловіче художнє життя Львова і стала першою жінкою, яка отримала мистецьку освіту на теренах Галичини. Йдеться про Олену Кульчицьку – українського графіка, ілюстратора, майстра декоративно-ужиткового мистецтва, педагога та громадського діяча, авторку понад 4 000 художніх творів.

Олена Львівна Кульчицька – виняткова постать для української культури, творча діяльність якої була і залишається визначальною не тільки для її доби, а й для поступу прийдешніх поколінь. Вона прожила довге життя Людини і Митця, залишивши після себе величезну творчу спадщину.

3

З однаковим успіхом вона працювала в різних мистецьких жанрах і різноманітній техніці. Йдеться про живопис, графіку, сакральний живопис (створила унікальний іконостас), народне прикладне мистецтво, килимарство. Олена Львівна свого часу навіть проектувала меблі. Різною є і тематика творів мисткині. Це і краєвиди Гуцульщини, і портрети давньоукраїнських князів та сучасних для неї письменників, і символічні картини й твори з гуцульської міфології. До речі, значним є доробок художниці в галузі книжкової ілюстрації. Зокрема нею оформлені книги – «Слово о полку Ігоревім», «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського та твори Івана Франка.

На початку XX ст. умови життя і творчості митців на рідних теренах за відсутності національної свободи були нелегкими. Однак Олена Кульчицька свідомо присвятила свою працю пізнанню і донесенню до сучасників краси і багатства культури українського народу. Художниця багато мандрувала рідним краєм, глибоко вивчала народне мистецтво, звичаї та побут своїх краян.

7

«Творчість Олени Кульчицької – це окремий розділ в українському мистецтві Галичини, не тільки окремий, але й один з основних. Труш пробив нашому мистецтву вікно в Європу, а Кульчицька відчинила двері навстіж», – так про мисткиню відгукувався мистецтвознавець Михайло Драґан.

«…Нас винагороджують численні і здебільшого дійсно артистичні праці Олени Куличицької, одинокої резентантки з Галичини. Тут є в чім замилуватись! Особливо прекрасні її офорти. Яка глибока синтетична праця, яка тонка естетична вдача багатої переживаннями, чутливої, інтелігентної душі…», – писав поет-символіст Микола Вороний, палкий прихильник таланту художниці.

«Позиція Олени Кульчицької в українському мистецтві за масштабом творчих задумів, намаганням заповнити лакуни мистецько-історичного розвитку і «дотягнути» художній процес до загальноєвропейського виміру співмірні з позицією Лесі Українки в українській літературі…» – відзначає мистецтвознавець Олена Кіс-Федорук.

«Олена Кульчицька – одна з провідних особистостей в українському мистецтві першої половини ХХ століття. Її творчість сприймається як цілісне мистецьке явище, наснажене творчим інтелектом мисткині, яка невтомно збагачувала й розвивала національні традиції. Незважаючи на те, що Олена Кульчицька працювала в Галичині, її творчість проектується на процеси, що відбувалися у мистецтві західноєвропейського художнього простору початку ХХ століття. Вихованка Віденської художньо-промислової школи привнесла в українське мистецтво нові естетичні концепції відображення дійсності, базовані на принципах сецесії та імпресіонізму», – пише нинішня завідувачка музею Кульчицької у Львові Любов Кость.

4

А як щодо цитат самої Олени Кульчицької? Так, мисткиня передовсім спілкувалася зі своєю аудиторією через свої творіння. Втім ми склали також і перелік цитат Кульчицької, які допоможуть вам краще розкрити її особистість.

«Шануймо пам’ять наших предків – вони лишили не одну цінність, з яких ми тепер користаємо і які ми повинні доповнити і збагатити».

«Ми з сестрою були панночками. Хоч би де з’являлися, привертали до себе увагу тим, що любили гарно, елегантно вдягатися. І дотримувалися вказівок виховання, даного батьками».

«Мама була дуже працьовита й вимагала, щоб ми вміли працювати…»

«…Ми мусили тримати в порядку свої забавки, діставали багато решток різних матеріалів і мали, бавлячись, уміти ці ляльки одягати… Ми мали журнал для вбирання ляльок з кроями… Ці забави з ляльками виробили в нас добрий смак».

«Уміння батька шукати в природі задоволення естетичних почуттів переносилось на дітей… Думаю, що незвикла любов батька до природи і мамин гарний смак мали великий вплив на наше захоплення красою.

На лоні природи, у городах і садах раннього дитинства, якась опіка над квітами, великі букети квітів, які батько приносив з кожної подорожі – це все мало своє значення… Поїздки на ферії у підгірські околиці розвивали цікавість і любов до природи».

«…1914-1917 роки дали мені невичерпні джерела для зображення злиднів, кривд, несправедливостей і болючих несподіванок, що цілою вагою придавили душу кожного Українця».

«Можливість побачити скарби минулих віків та геніальні досягнення тодішнього сучасного мистецтва ми уважали за велике і правдиве щастя».

«…Графіка і офорти полонили всю мою увагу, і я вирішила самостійно збагнути тайни цього трудного вміння. Рисувала я в той час дуже багато. Я всею душею віддавалася тій праці, і коли сьогодні оглядаю свої твори з того часу, я прямо дивуюся розмахові, відвазі й енергії, з якою нарисовані ці картини. Що було причиною до збудження в мені думки й сили творення, цього я собі сьогодні ясно не усвідомляю. Знаю лише, що приходило це з якогось внутрішнього наказу моєї душі, якого творчого горіння, захоплення красою оточення. Я мусіла творити, я чула цього потребу».

«Моє захоплення народним мистецтвом гуцулів, збуджене попередніми феріями не тільки не згасло, а навпаки, ще більше зростало. Я йшла в народ, серед гуцулів – малювала, а малювала багато».

«Хотіла б я, коли помру, щоб по мені плакала трембіта, щоб сказала моїм любим Карпатам мене не чекати, я вже більше до них не прийду».

Дмитро Плахта