Чотири роки тому українці розпочали мирний мітинг після призупинення тодішньою владою процесу підготовки до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Євросоюзом. Так розпочався Євромайдан. А через дев’ять днів, після силового розгону студентів, на вулиці вийшли сотні тисяч обурених українців. Так Євромайдан переріс у Революцію гідності.

10

Нині, напевно, кожному, хто у більшій чи меншій мірі брав участь у тих подіях, хочеться трохи поностальгувати. Переглянути фотографії, які увіковічили насправді історичні миттєвості, погортати тодішні записи в нотатнику… Минуло чотири роки. Процеси, які зародилися під час Революції гідності, відбуваються сьогодні і триватимуть завтра, через рік і навіть десятиліття по тому. Українці боролися і продовжують боротися за цінності, мудро виокремивши два фундаментальні поняття – Гідність і Свобода.

12

Водночас час, який минув, довів, що українці вміють мобілізуватися у критичний момент, але досі не навчилися сповна користатися плодами революції. Без сумніву, усі зміни і реформи необхідно починати з себе. Кожен українець повинен зрозуміти, що йому треба змінитися: не давати хабарі, сумлінно виконувати роботу, жити за принципами чесності та довіри. У цьому і полягає головний ментальний міст на нашому шляху до цінностей Майдану. Якщо українці його перейдуть, то це, безумовно, допоможе й політичним реформам. Про Революцію гідності красиво писатимуть у підручниках. Однак нині ми не маємо права зіпсувати наступні розділи своєї історії…

Отож, про четверту річницю Революції гідності та цінності Майдану в традиційному опитуванні ми поміркували з волонтерами, журналістами та активістами – українцями з принциповою громадянською позицією.

Алім Алієв, співзасновник громадської ініціативи «Крим SOS»:

Алім Алієв

– Майдан був для мене змістовною ланкою між трьома словами – надія, відповідальність, гідність. Майдан для мене був про майбутнє, яке має будуватись абсолютно за іншим принципом і бути не таким, як теперішнє чи минуле. Майдан був реакцією на те, що «щось у цій країні пішло геть не так», і це стосувалось не тільки європейського вибору, цей вибір був цивілізаційним – між життям у схибленій авторитарній системі та побудовою відкритого та вільного суспільства. Майдан заклав фундамент для побудови такого суспільства, але він не був і не мав би бути «чарівною пігулкою» із вирішення всіх наших проблем.  Чотири роки після Майдану ми живемо у режимі турбулентності  – коли літак «Україна» спіткала війна, окупація Криму та частини Сходу, несприйняття старою та прогнилою системою змін і реформ. Але за цей час ми спроможні були започаткувати громадянське суспільство, стати помітними на міжнародній арені як не сателіт Росії, а незалежний гравець, почати модернізувати країну як за формою, так і за змістом. Дійсно, у нас ще багато домашньої роботи, але за цей час ми зробили важливу річ – перевинайшли себе.

Галина Гузьо, журналістка, засновниця проекту «Пісні війни»:

4

– Революція гідності стала точкою неповернення, яка розділила незалежну Україну на періоди «до» і «після» Майдану. Відбулися зміни у самих українцях, у їхньому сприйнятті себе і своїх можливостей як громадян, як людей, які мають гідність, свободу і які можуть за цю свободу боротися і перемагати. Так, після Майдану відбулася окупація Криму, розпочалася війна на Сході України, яка досі не дає нам спокійно ні спати, ні розвиватися як державі. Якби там не було, але попри це все, Майдан все одно завершився перемогою – поваленням режиму Януковича, вигнанням його з країни, викриттям злочинних дій його команди.

Зараз є багато думок про те, що ми зараз відкочуємося назад, мовляв, другий Майдан знову нічого не дав. Такі відчуття, певні нотки розчарування в людей присутні передовсім тому, що триває війна на Сході. Від війни багато хто вже стомився. Така людська природа. Однак не треба забувати, що ця війна – гібридна. Вона суттєво відрізняється від Першої чи Другої світової війни, про які ми можемо прочитати в книжках. Одна із задач гібридної війни – деморалізувати людей. І ось на четвертому році війни наше суспільство і переживає моральне виснаження. Ми воліємо не чути, не бачити, не знати, не думати про те, що в країні йде війна, тому що так легше. Так, поки це не стосується вас особисто, ви можете якось від цього абстрагуватися. Це неправильний шлях, але така психологія людини. Однак усі пам’ятають, як сильно об’єдналося суспільство з початком війни. Вперше така консолідація була у часи Майдану після побиття студентів. Вдруге – після кровавих подій на Майдані. А втретє – коли розпочалася війна. Напевно, ще ніколи наше суспільство не було таким єдиним і сильним, як у ці періоди. Зараз усе це дещо трансформувалося у момент певної депресії.

Єдине побажанням хочеться всім висловити: як би не було важко морально чи фізично, необхідно пам’ятати про те, що боротьба ще триває. Те, чому дала старт Революція гідності, ще не завершено. Перемога з поваленням режиму Януковича була лише проміжною. Це був тільки один із етапів перемоги. Наразі триває війна. І повна перемога буде тільки тоді, коли ми відновимо свої кордони і станемо повноцінними господарями на своїй землі.

Степан Сус, військовий капелан, настоятель Гарнізонного храму свв. апп. Петра і Павла:

6

– Коли роздумую над подіями Майдану, то завжди зосереджую увагу на двох словах: «гідність» та «якість». На шляху наших прагнень, хтось вирішив, що цей народ втратив свою гідність, придатність до чогось більшого. В той же час частина людей подумала, що можна створити «гібридний світ», в якому є багато декорацій, але все це не справжнє. Не просто так по цей день ми говоримо, що революція триває в наших серцях… І це правильно. По дорозі до кращого, іншого, світлого, справжнього ми повинні завжди пам’ятати про свою гідність, придатність, свої шанси та можливості. Їх ніхто ніколи не зможе забрати від нас, якщо ми самі на це не дамо дозволу. Майдан показав усім нам, що ми щось можемо, вміємо і це вдається, якщо фундаментом є людяність, гідність та якість!

Микола Савельєв, волонтер, головний редактор газети «Ратуша»:

8

– Дивуюся багатьом людям, які кажуть: «Ой, усе було даремно. Якби треба було ще раз вийти на Майдан, то я не пішов би». Від себе можу сказати, що, якби ще раз треба було вийти на Майдан, то я б вийшов. Однак маю на увазі справжній Майдан – той, який змінює життя країни. Йдеться не про замовлені акції, які проводять сьогодні за пару гривень, на підтримку певної політичної сили. Пригадуєте, як було під час Революції гідності? Політичні сили намагалися триматися дещо збоку, адже на Майдані було справжнє народне єднання. По суті, якщо поглянути на організацію Майдану, на те, як вирувало там життя, то внутрішньо виникало відчуття, що саме так і мало б виглядати ідеальне суспільство майбутнього. Кожен кожному намагався робити добро. Усі допомагали одне одному. Захищали одне одного. І при цьому ніхто не прагнув отримати за це якісь конкретні матеріальні чи ще якісь преференції. Звичайно, там також були і ті, хто стояли за своє. Втім більшість стояла на Майдані саме за зміни.

Хто мені сьогодні скаже, що зміни не відбуваються, той сам собі лицемірить. Реальні зміни зараз відбуваються. Так, на даний момент є ще недороблені зміни. Так, є речі, які в державі поки не вдалося змінити. Але сказати, що все було даремно, означає зраджувати тих хлопців, які загинули на Майдані.

Лев Скоп, митець, іконописець:

11

– Для мене Майдан був утвердженням самої України. Коли Янукович оголосив про те, що не буде підписувати асоціацію з ЄС, було прикро відчувати, що Путін уже починає повністю керувати Україною. Коли я їхав на Майдан, основною моєю ціллю було продемонструвати, що Україна не лягатиме під Росію остаточно. Тому я від початку до кінця був на Майдані: робив мистецькі акції, стояв на барикадах і брав участь у зіткненнях із «беркутом». Це нормально, адже люди і зібралися на Майдані, аби відстоювати честь свою та країни.

Майдан допоміг утвердитися в думці, що життя має зміст. Майдан дав мені можливість побачити, що є дуже велика кількість українців, яким не байдужа наша держава. Чесно кажучи, до Майдану в мене не було такого відчуття. Здавалося, що суцільна байдужість пішла по народу і зовсім немає людей, з якими можна було б утверджувати і відстоювати загальноєвропейські цінності в Україні. Натомість на Майдан приїхала велика кількість порядних прекрасних людей. Майдан подарував мені багатьох друзів. Там дійсно було чимало таких людей, стояти поруч з якими було великою честю.

Однозначно, Майдан переміг. Люди довели, що вони не худоба, і ні Путін, ні будь-хто інший не буде ними керувати. Так, багато хто розчаровується. Але я до цього спокійно ставлюся. Майдан для мене був явищем не загальним і масовим, а чимось дуже особистим. Мені байдуже було до того, хто там на сцені виступав.

Майдан – одна з тих ключових стадій, завдяки які ми поступово наближаємося до загальних стандартів Європи. Це утвердження нації. Майдан дав українцям можливість самоорганізуватися, допоміг утвердитися в тому, що саме вони – господарі своєї землі. Тому зрозуміло, що багато людей відразу з Майдану поїхали на фронт.

Марія Петришин, волонтерка:

13

– Для мене Майдан був насамперед кодексом змін. Українці дуже часто говорять про зміни. Усі хочуть добре жити, мати гідну зарплату, хороші умови роботи і загалом прекрасне життя. Однак кожному треба не гаслами, а реальними діями генерувати зміни, яких ми так прагнемо. І починати треба насамперед із самого себе.

Мені здається, що Майдан триває досі. Тяжко про це говорити, але йде вже четвертий рік війни… Ми продовжуємо боротися за цінності Майдану, за незалежність і світле майбутнє України. Для того, аби втілити це в життя, насамперед потрібна консолідація всередині країни. Одних гасел замало. Потрібна одна спільна ідея. Це і є та сама ідея Майдану, в якій була і євроінтеграція, і вимога подолання корупції, і багато інших стратегічно важливих пунктів. Усе це актуально нині. І так буде як мінімум до тих пір, поки не закінчиться війна. Переконана, що найбільші зміни ми відчуємо тоді, коли завершиться війна. Ось тоді ми отримаємо ту омріяну незалежну європейську Україну. Хочеться, аби це була держава з абсолютно демократичними цінностями; країна, в якій би жила ідея Майдану.

Дмитро Плахта