У вівторок, 19 червня, після важкої хвороби на 82-му році життя помер український поет Іван Драч.

Про це у Facebook повідомив глава Національної спілки кінематографістів України Сергій Тримбач.

За його словами, Іван Драч помер вранці в лікарні Феофанія після важкої хвороби.

“Душа великого поета, кіномитця, громадського діяча відлітає од нас… Ще учора увечері я говорив з дружиною, Марією Михайлівною. Надія лишалась, одначе ж сталося те, що сталося. Іван Федорович заповів поховати його в рідному селі в Теліжинцях. Поруч з могилою сина Максима”, – написав Тримбач.

Іван Драч народився 17 жовтня 1936 року в селі Теліжинці Київської області в родині робітника радгоспу. Після закінчення середньої школи викладав російську мову та літературу в семирічці села Звеняще Тетіївського району. У 1958 році Драч вступив до Київського університету, звідки був виключений за творчі та політичні погляди, але через кілька років зміг поновитись на заочне відділення.

Багато віршів Івана Драча були критичними по відношенню до радянської влади, поет неодноразово контактував з українськими дисидентами, а також обирався депутатом Верховної Ради України.

Творчість Драча набула широкої популярності не лише в Україні, а й за її межами. Поезії Івана Драча були перекладені на російську, білоруську, азербайджанську, латиську, молдавську, польську, чеську, німецьку та інші мови.

Найвідоміші висловлювання поета:

  • Бог все поставить на місце, а ти йому все ж поможи.
  • Вірші не потрібні нікому, саме тому вони – найголовніше.
  • Хто сумнівом битий, той не може вести.
  • Хто спить на землі – не боїться упасти.
  • Кожен українець – це “Троїсті музики”: одне – думає, друге – каже, третє – робить.
  • Дивовижний народ українці! Найбільші його вороги сконали своєю смертю.
  • Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
  • Навіщо нам вороги? Ми самі собі вороги!
  • Національна безтактність дуже часто виростає на добре угноєному ґрунті великодержавного російського шовінізму.
  • Тіні наших незабутих, незабутніх українських предків повинні знайти спокій, навіки оселившись у пам’яті народу.
  • Я дуже мало досяг. Шкодую, що багато сил, волі, енергії витратив на політичні справи. Вони дають мало живильної людської радості. Якби я більше працював у літературі, вона дала б мені більше радості.
  • Є відчуття, що Росія ніколи не дасть нам відчути себе переможцями. Тому нам треба бути постійно при зброї і давати по зубах кожному, хто напрошується в гості без запрошення.
  • Саме зараз, незважаючи на кровопролиття, кується нація. Або вона відбудеться як така, або знищиться і стане добривом для сусідніх держав.
  • Від Майдану до Майдану – від початку незалежності до “помаранчевої революції”, потім до Революції гідності – йде розвиток духовності суспільства.
  • Я абсолютний оптиміст. Вірю у свій народ. Інакше навіщо жити на білому світі?

Джерело