Друг твого чоловіка – ворог?1

Полюбила хлопця – полюби ближнього його. Чоловікових маму, тата, сестру, начальника, собаку любити не мусиш, адже вони дедалі менше відіграватимуть роль у його житті, а ось друзів чоловіка ти любити зобов’язана. Щобільше, потрібно, щоб вони тебе полюбили. Адже насправді часто-густо саме друзі мають великий вплив на ваші стосунки.

 

Як зміцнити стосунки? Як зробити подружнє життя ідеальним? Як зробити так, щоб він кохав лише тебе?

4

– ці теми найбільше хвилюють жінок, саме ці питання найчастіше гуглять панянки на теренах І-нету, сподіваючись знайти секрет вдалих стосунків. Але цей секрет – як цвіт папороті: його ніхто не знає, хоч усі про нього говорять. Попри те, будьмо реалістами: уявити собі чоловіка, який вишукує поради в журналах, газетах чи на сайтах на кшталт «мужчина. Туфля.ру», досить складно. Зазвичай найкращими порадниками стають друзі. І не вірте, що вони не обговорюють своїх стосунків – канули в Лету ті часи, залишилися в минулому разом із джентльменами, рицарями на конях та щедрими принцами. Тепер кожен принц відстежує свої інвестиції, джентльмени вже не віддають перевагу білявкам, а рицарі давненько їздять трамваями, бо утримувати коня не мають коштів. Усе перевернулося з ніг на голову. Але це не ми такі, це час такий.

Отже, якщо друг, з яким твій М ділив ще кашку в садочку а потім пляшку студентського вина, порадить кинути ту істеричну особу, тобто вас, цілком імовірно, так і станеться…

Марно натякати, що одному вже загубили кар’єру «любі друзі».

 

Марія, 27 років:

 

Ми зустрічалися з Андрієм приблизно півроку, і лише через такий час він погодився познайомити мене зі своїми друзями. Раніше мені було дивно, чому це не сталося на початку нашого знайомства, ба більше, я сама була ініціатором зустрічі. Мені інколи здавалося, що він зумисне приховує від мене тих «близьких людей» (як він сам казав). Перша наша зустріч відбулася в пабі, ми дивилися футбол.  Мабуть, знайомство на такій емоційній події була стовідсотково програшним. Під час  перегляду хлопці не стримували емоцій, тому лайливі слова в перемішку з дикими криками спровокували в мене головний біль та негативні перші враження. Безперечно, це все відображалося на моєму обличчі. Настрій було зіпсовано ще до завершення першого тайму. Із виразом обличчя «вдарте мене лопатою» я досиділа до кінця гри, а потім мовчки встала, взяла за руку свого судженого, і ми покинули його «чесну компанію».

Після цього сумнозвісного випадку наші з коханим стосунки зіпсувалися;щоразу, коли наші думки в чомусь не збігалися, він казав: «Недарма тебе мої друзі не полюбили. Ти й справді дуже «цаца велика, благородна дівиця». Останнє мене ображало найбільше, бо я справді була типовою інтелігенткою, але раніше вважала це достоїнством, а тепер, виявилося, що це мій недолік. І ось коли наші стосунки були вже на межі «зробімо перерву у стосунках» (тобто розійдемося), він зупинив цей терор і цитування друзів. Після довгих нічних розмов зізнався, що перед його колегами я виставила його ганчіркою, підобцасником, який готовий виконувати будь-які мої забаганки. Під час кожної зустрічі вони запитували: «Як там стерво ходяче?», а йому доводилося пояснювати, що я не верблюд, що цитую Шопенгауера, літаю на конференції в Альпи, мене запрошують читати лекції в Оксфордському університеті, а ще я добра, чуйна, гарно готую, співаю, вишиваю хрестиком – одне слово, все в одному флаконі.

Спершу я хотіла висунути ультиматум – або я, або вони, та, зрештою, зрозуміла, що до добра це не доведе, адже цілком імовірно, що він вибере останніх, а втрачати Андрія мені не хотілося.

Найголовніше – це домовитися «ще на березі ріки». Тобто якщо  виробити чіткі правила гри і їх дотримуватимуться, усе може бути якнайкраще.

Ми живемо вже більш як два роки у шлюбі. З його друзями зустрілися ще раз – на нашому весіллі. Мило обмінялися вітаннями, штучно посміхнулися, і на цьому наші стосунки закінчилися.

Зараз ми товаришуємо ще з двома подружніми парами. З ними їздимо відпочивати, ходимо в кіно, театр. Зі своїми «варварами» (саме так я їх лагідно називаю) чоловік інколи зустрічається «випити пива», про мене вони не говорять, бо у друзів, які знаються роками, є цікавіші теми для розмов.

Зовсім не шкодую про свій вчинок, адже якби заявила про свою безапеляційність, сьогодні б поруч мене не було такої хорошої людини.

 

 

Віра, 32 роки:

 

 

Ніколи не думала, що у мене коли-небудь виникне проблема зі спілкуванням, та ще й із протилежною статтю. Перешкодою для мого щастя стала банальна людська заздрість найкращого друга мого екс.

З Давидом ми познайомилися кілька років тому. Це не було кохання з першого погляду, це було щось більше – шалена пристрасть, емоції 200 балів за стобальною шкалою, море квітів, океан емоцій, шампанське, вечірні клуби, дорогі подарунки – усе це я дарувала йому. На той час я вже обіймала керівну посаду у великій іноземній компанії, зарплата у мене була більш ніж пристойна. Ой, я вже уявляю, як ви насуплюєте брови та уявляєте мого Давида альфонсом, який намагався влаштуватися при надійній «мамочці». Насправді все було зовсім не так. Давид тільки-но стартував з новим бізнес-проектом, який безперечно був приречений на успіх. На початку наших стосунків я могла собі дозволити пригощати і дарувати. Звісно, спочатку йому було ніяково, адже добряче зачіпало самолюбство, та згодом ми дійшли консенсусу. Незважаючи на те, що мій матеріальний стан був значно кращий, Давид все одно поводився, як справжній мужчина, і за ним я почувалася, як за кам’яною стіною. Аж допоки ця стіна, камінь за каменем не почала руйнуватися. Чому? Все через друга.

Понад десять років Давид товаришував із мужичиськом (саме так я його назву). Разом пройшли Крим, Рим і мідні труби, спільно долали насущні проблеми. Але недарма кажуть, можна пробачити все, окрім чужого щастя. Я не сподобалася Давидовому другові з першої зустрічі – застара (я старша на два роки від свого коханого), зависока (вища на два міліметри), дуже голосно сміюся, надто великі губи, нещира посмішка, закоротка спідниця, кар’єристка, аферистка, шльондра і, взагалі, принесу йому багато горя. І це все він сказав мені ще під час першої зустрічі. Звісно, я відповіла йому в тон, а треба було змовчати. Вже потім я зрозуміла: він боявся, щоб я не забрала розумного хлопця, адже вони були бізнес-партнерами.

Крок за кроком він руйнував наші стосунки. Наприклад, тільки-но ми планували полетіти на відпочинок, цей негідник одразу придумував сто «важливих зустрічей і вигідних проектів» –   поїздка зривалася, ми сварилися. На мій день народження він придумав собі важку депресію, і Давид поїхав «запобігти самогубству»; часто влаштовував вечірки «без жінок», на які запрошував стриптизерок; щоразу наголошував, що Давид мій утриманець, що кар’єру я зробила через ліжко, що я така-сяка. А потім зовсім з глузду з’їхав: почав за мною стежити і фотографувати, щойно бачив біля мене якогось чоловіка. І навіть якщо це був просто мій діловий партнер, виправдуватися доводилося постійно.

Кажуть, чоловіки не здатні на підлість – не вірте, вони ще вигадливіші та огидніші у своїх вчинках, аніж жінки. Згодом я здалася і припинила наші стосунки.

Через кілька років випадково зустріла Давида на вулиці: «друг» кинув його на гроші, отож у людську порядність він уже не вірить. Натомість запропонував відновити наші стосунки, але я відмовилася: навіщо мені чоловік, який більше вірить у «чоловічу дружбу», ніж у стосунки двох закоханих?

 

 

Анна, 34 роки

 

 

З Ігорем ми товаришували ще зі студентської лави, згодом побралися, народили двох дітей, одне слово, все, як у людей. Жили, як звичайна середньостатистична сім’я – сварилися, мирилися. Аж тут як грім серед ясного неба: «Я покохав іншу, йду від тебе». Розказати, що я відчула в той момент, неможливо, та в мене не було жодного сумніву у своєму коханому. Додому приходив вчасно, чужими парфумами від нього не смерділо, настрій у нього не змінювався. Тобто жодних ознак, про які пишуть у журналах. Просто раз – і все. Сказати, що я була шокована, – не сказати нічого. Мені ніби земля пішла з-під ніг. Я навіть не змогла з ним поговорити, він просто зібрав речі і пішов.

Через деякий час, опанувавши себе, я вирішила, що потрібно щось робити, бо так просто віддавати СВОГО чоловіка наміру не маю. Замість того, аби дзвонити найближчій подрузі і гірко плакати, я зателефонувала його другові. Він клявся-божився, що нічого не знав про ці стосунки. Того ж дня мій благовірний повернувся. Каявся, стояв на колінах, просив прощення. Як виявилося, друг добряче промив йому мізки, сказавши, що таких, як я, не кидають, що довго я самотньою не буду, що він робить велику помилку. Звісно, я пробачила зраду, адже прощення – одна з важливих складових стосунків. А оступитися може кожен.

Зараз друг мого чоловіка – найбажаніший гість у нашому домі. А я зрозуміла, що чоловікові товариші можуть бути нашими найкращими союзниками.