Чому треба жити так, як хочеш ти, а не як хоче він

Сидимо вчора на балконі над морем, жуємо артишоки, запиваємо беліні. Говоримо з чоловіком про те, чого стільки є кльових дівчат, але самотніх. Ну наприклад, питає він. Наприклад, Аня, кажу. Тридцять років, очі блакитні, бюст розкішний, талія тонка, кар’єра, квартира в центрі, кабли-лодочки. І або нікого в неї, або якісь дикі мудаки, що брешуть, що поїхали в Італію, а самі ні грама не палевно шлють фоточки з Кемера, де вони «помагають вибирати друзям шуби». А да, і після пафосних запрошень «пообідати», ведуть бідну Аню їсти у «Віденські булочки», де вона востаннє їла в бідному студентстві.

Знаєш, каже він, її проблема в тому, що вона занадто добра. От за кілометр чути, що в Ані давно не було постійного чувака і що вона готова хоч у цю ж секунду любити, леліяти, турбуватися, варити борщі і робити масаж п’яток, коли він втомлений прийде з роботи, хоча сама вона іще більш втомлена. «Ну?..» – підозріло дивлюся на нього я, бо ж теж завжди готую і турбуюся, і на роботу ходжу, хоча масаж п’яток таки він мені робить, а не навпаки.

Ну шо ну, а мужики люблять баб-домінаторок. Щоби сука була. Щоби відразу міг уявити собі, що вона його прикувала до батареї і б’є нагайкою. Чи просто щоби пофіг він їй був подовше. Холодна така, незацікавлена – як ти була на початку. (Ага, от халепа, я і правда була не зацікавлена, але не буду йому руйнувати ілюзію, хай думає, що я так вправно грала суку). Щоби він її довго добивався і не відразу затягнув у ліжко, як у нас із тобою (ага, думаю знову, я ж і правда довго думала, нащо ти мені впав). А потім – раз – добився – і лишилося враження на все життя. (Так-так, ходив ти в мене попід вікнами, як той Гриць із пісні, вже просто надоїв мені і пустила, врешті-решт, чорт з тобою). І тоді вже, потягується чоловік, можна розслабитися і жити нормальним сімейним життям (ага, ти в мене так точно прижився, молодець).

Ані я все це передала, вкупі з порадою змінити колір волосся, зачіску і стиль (все це копірайту чоловіка), але собі задумалася. Чи не вижила бува в мені порядна українська жінка, яка весь час успішно зайнята тим, де б і гроші заробити, і чим би всіх покраще нагодувати, нормальну, ліниву, красиву, люблячу себе суку? На яку, власне, і запав на мене мій коханий. Бо що ж це виходить? Коли у нього є вільні дві години ввечері, він іде займатися боксом чи джазом, а то й на тайський масаж, падлюка, йде. А я? У вільні дві години я біжу на базар купувати фермерські овочі, а потім закинути варитися борщ, щоби після роботи можна було встигнути на епіляцію (коханий, все для тебе), і швидше наготувати їжі на всю нашу гоп-компанію. Чи я дурна, чи все нормально?

Коротше, дівчата, деколи тре брати себе в руки і казати собі «ні». Не побіжу я зараз у супермаркет за продуктами. А сяду на терасі і вип’ю холодного вина. А потім, якщо встигну до закриття, зайду в «Пікар» і куплю замороженого гвакамоле. Хай ріжуть ножем, ггг. Ну і морозива – це точно закриває всі потреби в калоріях і робить людям свято. А потім ляжу і буду читати. І хай всі самі роблять уроки і лізуть в душ. І собака хай сама себе веде вигулювати, дорогу знає. (Гм, останнє перебір, мабуть).

Але зате коли прийде коханий з роботи, я буду розслаблена, вдоволена життям і закохана в нього, як у перший день. Завтра я знову буду готувати – бо мені захочеться і прийде натхнення. А сьогодні я пас. Мені жарко. І взагалі. Хто голодний – піцерія по вулиці праворуч.

Бо ж виходить в результаті кумедна річ: так, як хочеш жити ти, автоматично хоче жити й він. Поступово він переучується і розуміє, що щаслива пара тільки та, де жінка розслаблена й розквітла. А якщо медицина безсильна і ніхто не переучується – то нащо він тобі такий? Життя одне.

Ірена Карпа