Про багатозначність, новий проєкт, баланс і натхнення – в інтерв’ю з відомою режисеркою Інгою Макаровою для “BOOM plus TV”.

BOOM plus TV: Інго, Ви займаєтесь режисурою, пишете сценарії і працюєте над постановкою рекламних роликів, програм, є продюсером ранкового шоу. Складно бути багатозадачною людиною?

Інга Макарова: Я дуже люблю те, що роблю. І саме ця багатозадачність й робить мою професію для мене привабливою. Я не можу робити одну й ту саму справу тривалий час, я втомлююся від одноманітності і навіть можу перегоріти, мені потрібне перемикання. Сьогодні я продюсер ранкового шоу, а завтра сиджу і монтую документальний проект, а ще через день видаю концерт у прямому ефірі. Правильно кажуть: якщо знайдеш своє покликання в житті, ти не працюватимеш жодного дня. Моє покликання – це телебачення, і я отримую задоволення в кожному його прояві. Дуже люблю приходити втомлена, але щаслива додому і знати, що я сьогодні добре попрацювала.

BOOM: Зараз Ви знімаєте документальний проєкт «Ekklesia. Покликані Богом» за кордоном. Розкажіть про нього.

І.М.: «Ekklesia. Покликані Богом» – це багатосерійний документальний проєкт, в якому ми хочемо розповісти історію церкви від зародження до наших днів. Він буде складатися з семи частин. Після першої ж поїздки стало зрозуміло, що інформації в нашого автора-ведучого Олександра Болотнікова (доктор теології, науковець-біблеїст) значно більше, і ми розтягнули задоволення на 10 серій. Але після монтажу однієї з серій вирішили, що серій буде більше. Наразі ми плануємо 12 серій по годині.

Але щоб такий масштабний проект вийшов цікавим для глядача, потрібно набрати багато цікавого і якісного матеріалу. Для цього ми з нашою знімальною командою об’їздили понад десять країн. Велику частину матеріалу вже відзнято, є навіть ексклюзивні кадри.

BOOM: Чому Ви взялися за таку складну тему? Ця робота якось вплинула на Вас в особистому і професійному житті?

І.М.: Я взялася за цей проєкт з дуже простої причини: люблю братися за те, що ніколи не робила, і у такий спосіб перевіряти себе. Коли до мене приходять і пропонують взятися за той чи інший проєкт, у мені ніби спрацьовує тумблер, який вимикає здоровий глузд і включає азарт.

Проект «Ekklesia. Покликані Богом» прищепив у мені любов до історії і розуміння того, що всі події в житті мають свої наслідки, навіть якщо ти не відразу це побачиш, а може, і не побачиш взагалі, але твої діти побачать це точно.

Але крім любові до історії, є ще дві речі, яких я навчилася у цьому проєкті. Перша – швидко ухвалювати рішення. Звичайно, швидкість реакції я виробила ще десять років тому, коли почала працювати режисером прямих ефірів. Але прямі ефіри –  це інше. Там йде довгий процес підготовки, і прямий ефір – це вже вишенька на торті, результат підготовки твій і команди. У цьому ж проєкті все зовсім по-іншому. Так, ти можеш і повинен готуватися, але неможливо передбачити все, що тебе може чекати в іншій країні, з обмеженим часом і ресурсами. Елементарно – погодні умови. Не можна зупиняти або перенести зйомку тільки тому, що в цьому місці сьогодні цілий день ллє дощ. Або коли ти вибираєш локацію за картинкою, приїжджаєш на місце зйомки, а там два дні як поставили будівельне риштування для реставрації храму. І таких історій можна назбирати масу.

Ну і ще одне, чого я вчуся, працюючи над цим проєктом, це посидючості. Так як основний монтаж я роблю сама, мені доводиться іноді просто подумки вмовляти себе сісти за роботу. Я люблю монтувати, мені подобається комбінувати кадри і дивитися, як потім це все виглядає на екрані. Але тут я повинна зробити годину красивих кадрів, а для цього мені треба переглядати і переглядати відзнятий матеріал, щоб кадри виглядали красиво один з одним. Звичайно, після основного монтажу до мене підключаються хлопці, які роблять графіку, звук, корекцію – і серія виглядає ще гарніше. Але час, проведений за комп’ютером, вчить посидючості.

BOOM: Які курйозні випадки відбувалися з Вами під час зйомок? Адже без інцидентів у Вашій роботі, напевно, не обходиться?

І.М.: Думаю, що на це питання кожна людина, яка працює у сфері кіно і телебачення, може дати не просто відповідь, а написати окрему книгу. На кожному виїзді (саме в знімальний період їх найбільше) курйозних випадків безліч. І коли ми з тією чи іншою командою зустрічаємося, завжди маємо що пригадати і з чого посміятися. Правда, не завжди в момент курйозу це смішно.

Наприклад, один з останніх, це коли ми знімали на острові Патмос, Греція. Рано-вранці нас з командою привезли на острів, а через кілька годин пором повинен був прийти за нами, щоб відвезти назад. І ось коли залишалося 20 хвилин до виїзду (а нам треба відзняти останній стендап), ведучий випадково виливає на себе пляшку води. Запасного одягу немає. Пощастило, що було пекуче сонце, і всі ці 20 хвилин він сохнув. На пором ми запізнилися на 15 хвилин.

Звісно, що в мене присутнє хвилювання під час прямих ефірів з великою кількістю камер, але як тільки перший кадр виходить в ефір, хвилювання стає менше. Напевно, десь спрацьовує розуміння, що назад дороги немає.

BOOM: Як вдається знаходити баланс між життям на знімальному майданчику і родиною?

І.М.: Зізнатися чесно, не завжди вдається знаходити цей баланс. Тим паче, що чоловік теж працює у сфері телебачення і багато проектів ми робимо разом, тому навіть сімейні вечері іноді проходять у робочій атмосфері. Але ми стараємося, щоб їх ставало менше. Якось ми зрозуміли, що весь наш простір займає тільки робота. Так, ми обоє любимо свою справу, але якщо не будемо відключати свій професіоналізм хоча б на якийсь час, то втратимо один одного. Тим паче, що у нас підростає дочка, і їй з кожним роком хочеться все більше спілкуватись з нами. Тому зараз ми хоча б раз на місяць, іноді навіть частіше, відключаємо телефони і проводимо сімейний день!

BOOM: А що Вас надихає?

І.М.: Музика – це те, що мене надихає. Музика в моєму житті відіграє дуже важливу роль. Іноді, звичайно, хочеться побути в тиші, але це буває вкрай рідко. Кожен свій проект я придумувала під музику. Знаходжу трек, який налаштовує мене на потрібну хвилю, і починаю писати сценарій.