Наприкінці серпня Львів і загалом вся Україна відзначали 163-тю річницю від дня народження видатного українського письменника, поета, публіциста, перекладача, вченого, громадського і політичного діяча Івана Франка.

Як відзначили чергову річницю? Здебільшого так само, як і всі попередні річниці. Все за шаблоном: до пам’ятників покладали квіти, відбувалися урочисті заходи… Це речі, звичайно, потрібні, проте не найважливіші. Проблема в тому, що для більшої частини сучасних українців Франко (як і всі решта видатні для нашої історії діячі) – це, за великим рахунком, лише пам’ятник, про який прийнято згадувати під час річниці. Чому так склалося? Напевно тому, що ще з шкільної лави в багатьох сформувався не зовсім правильний образ Франка.

Для більшості Франко – це передовсім образ мудрого страждальця, який протягом усього свого життя тільки те й робив, що писав і боровся з сотнями випробувань на своєму життєвому шляху. Натомість школярам необхідно демонструвати, що Франко – це яскравий приклад успіху.

Нам потрібні ці історії успіху! Точніше нам необхідно навчитися їх правильно подавати, адже цих історій у нас більш ніж достатньо. Починати треба якраз зі школи. Є винятки, проте більшість вчителів не зовсім правильно відкривають для учнів образи великих українців – письменників і поетів, полководців і політиків, науковців і музикантів… Той же Франко – це унікальна надлюдина, життєвим шляхом, феноменальним творчим доробком, фундаментальними ідеями якого неможливо не захоплюватися. Дітям, школярам, студентам та усім загалом українцям потрібна візія Франка-кумира, а не страждальця. Сьогодні важливо врешті-решт навчитися хвалитися світочами своєї історії.

Саме через таких видатних діячів, як Франко, нам потрібно змінити хибний суспільний дискурс, довівши, що українець – це не жертва і не бідака. Адже сформувати образ успішного українця можливо лише за допомого яскравих прикладів, ілюстрацій історій успіху.

Ми гордо можемо сказати, що Іван Франко – наш видатний львів’янин. Адже Львів – місто Франка, де він прожив сорок років зі своїх шістдесяти. Це місто він любив і називав рідним.

Вибрані цитати Івана Франка ми занотували для своїх читачів. Однак хочемо наголосити, що Франко – це саме той письменник і публіцист, читати і перечитувати якого необхідно протягом усього свого життя.

Лиш боротись — значить жить!

Ми мусимо навчитися чути себе українцями – не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіційних кордонів.

Лиш праця світ таким, як є, створила. Лиш в праці варто і для праці жить.

Мова росте елементарно, разом з душею народу.

Українська мова – то для мене такий любий домашній убір, в котрім всякий показується іншому таким, яким є. Українська мова – то мова мого серця.

Незалежність політична взагалі нічого не значить порівняно з внутрішнім соціальним рабством. Яка користь буде для нашого народу з того, що наші податки замість росіянина чи пруссака буде брати і витрачати уряд, який складається з наших власних панів, що дбають так само, як росіянин і пруссак, лише про самих себе, а не про благо народу?

Мій патріотизм – це не сентимент, не національна гордість, це тяжке ярмо.

Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування однієї нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації.

Щастя ніколи довго не триває. Щастя все – день, година, одна хвилина.

Любов не залежить від нашої волі, приходить без нашої заслуги, щезає без нашої вини.

Мій ідеал – це жінка в повному значенні цього слова. Жінка-чоловік, мисляча, розумна, чесна і переконана. До того ідеалу треба ще додати жінку люблячу, гарячу, сердечну, щиру.

Жоден вогонь, жоден вогонь не горить так гаряче, як таємне кохання, про яке ніхто нічого не знає.

Героїзмом можна назвати тільки таке діло, де мука і терпіння одиниці здобуває або окуплює добро цілого народу.

Пора, діти, добра поглядіти для власної хати, щоб ґаздою, не слугою перед світом стати!

Я переконаний, що економічний стан народу – це головна підстава його життя, розвитку та просування. Коли економічний стан поганий, то говорити про просування, розвитку, науці – порожня балаканина. … Але погане економічне становище було не завжди, і воно не вічне. Воно з’явилося в процесі історичного розвитку, і подібно іншим, має поступитися місцем іншому, більш досконалому, більш справедливому, більш людяному. Я переконаний, що велика всесвітня революція поволі скине теперішній порядок і встановить новий.

Школа політичного життя – то так як школа плавання. Стоячи на березі і слухаючи теоретичні виклади, ще ніхто на світі плавати не навчився. Тут перша річ – власна проба, власна діяльність, власне вміння і власна відвага. От чого ми мусимо на вічах учити наших селян. Нехай самі говорять, нехай учаться самі висловлювати свої потреби і кривди, стояти за своїми жаданнями і супроти панів, і супроти властей.

Добру науку приймай, хоч її від простого чуєш; злої ж на ум не бери, хоч би й святий говорив.

Книги – морська глибина, хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить.

Література кожного народу — це найкраще дзеркало його життя.

Автор: Дмитро Плахта