BOOM plus TV: Знайомтесь, дитячий письменник Жак Жаб’є! Чи краще усе ж поет?

Жак Жаб’є: Поет, звісно, звучить благородніше (сміється). Але у мене є також і прозові твори, тому не обмежуймось поезією. Хоч часом прозові твори – це також поезія. 

BOOM: Поет – це стан душі? 

Жак Жаб’є: Звісно. У нашій частині світу до поетів особливе ставлення. І вимоги особливі. Згадайте Шевченка, Пушкіна, Міцкевича… Історики називають початок ХІХ століття, коли творили ці генії, періодом романтичного націоналізму. Можна навіть сказати, що ці автори захопились ультранаціоналістичними ідеями. Але без сумніву вплив їхній на ранньомодерну націю був велетенським. До прикладу, міф про омріяну Україну в часи козацької вольниці належить саме Шевченкові. Тому назватись поетом – означає натягнути невидиму струну між минулим і майбутнім, а самому стати медіатором. 

Мені дещо легше, бо я поет дитячий, хоча й пишу також дорослу поезію і часом без цензури, щоправда, під іншим псевдо.

Назватись поетом – означає натягнути невидиму струну між минулим і майбутнім, а самому стати медіатором. 

BOOM: А що це за дивне псевдо – Жак Жабє? Хитрий маркетинговий хід? 

Жак Жаб’є: Же мапель, Жак… Звучить дуже по-французькому, правда ж? Але це цілковито місцева історія. Хто, може, не знає, Верховина (та, що біля Буковелю) раніше називалася Жаб’є, там і досі в топоніміці збереглася пам’ять про ті часи – є Жаб’євський потік і вулиця… І великий Франко закарбував назву «Ось Жаб’є – столиця Гуцульщини… » Так і виникла ідея: якщо є Берлін, Лондон у прізвищах письменників, то ж і має бути хтось, хто носить горде ім’я столиці Гуцульщини. Я ж фактично гуцульський Джек Лондон. Ну й про Жака місцева історія. На теренах Речі Посполитої так називали студентів. І досі в західнослов’янських мовах це слово вживають, у нас воно призабуте. 

BOOM: З літературним псевдонімом зясували. Поговорімо про дитячу літературу.

Жак Жаб’є: О, дитяча література – одна із моїх улюблених тем. Кажуть, що для дітей треба писати так само, як для дорослих, тільки краще. Я цілковито згоден. Діти не сприймають фальші. Тому писати треба так, ніби для себе у дитинстві. Власне, дитячі письменники володіють тонким відчуттям дитячої натури або дуже хорошою пам’яттю про себе малого. Ну й, звісно, у поміч мистецтво перформенсу. Якщо треба, то й кролик мусить вискочити із книги. Мої діти довго вірили і, думаю, досі вірять, що я чарівник. 

BOOM: Що чарівник Жак Жаб’є підготував для своїх читачів? 

Жак Жаб’є: Вийшли дві книги: «Баранцеві сниться лука» з казковими ілюстраціями Олі Кваші та «Людина-восьминіжка» з чудовим втіленням Наталі Кудляк. Ще одне видання із космічними ілюстраціями Марисі Рудської на підході. 

У дитячій літературі правильні ілюстрації – це половина справи. Ритми, образи та ілюстрації. Повірте, це те, що залишиться на все життя, що вкорениться у підсвідомість. Саме цим дитячі письменники, а особливо поети небезпечні (усміхається). Згадайте дошкульні образи Чиполіно Джанні Родарі чи Тарганище Корнія Чуковського. Дитячі поети підривають режими. Діти надихаються небезпечними ідеями, виростають, і бац – революція! Можна навіть сказати, що дитячі письменники, як ті кроти історії, риють довго, але мають справу із підсвідомістю. Є у мене також арт-бук з львівським панком з ілюстраціями Тараса Кеба «Що у татка в бороді?». Це цілковито фройдівська книга, але для дітей. Щоправда, щоб розпізнати її фройдизми, треба бути обізнаним із психоаналізом. 

А ще незабаром побачить світ нова книга, написана у співавторстві з моєю музою, подругою й дружиною Надією Чубою – «Економіка в таблицях, графіках і схемах». 

BOOM: Ось ти кажеш, «муза, подруга і дружина», дуже цікаво, як це?

Жак Жаб’є: Це складно. Ми усі виконуємо певні соціальні ролі. З моєю дружиною ми разом зі студентських років. Це певна модель – по любові. Разом ми вже понад двадцять років, і якщо глянути на статистику розлучень – це вже аномально. Тут треба вміти приймати зміни й відпускати старе, жити тут і сьогодні. Дивувати, як тоді, у юності, й тут у поміч уміння чарувати. Ну й багато дрібних лайфхаків – квіти, компліменти. Одне слово, читайте Ремарка, він усе детально розписав.

BOOM: А кого читати, щоб давати собі раду із дітьми?

Жак Жаб’є: Цицерон згадує про нечемну молодь, яка не хоче слухати старших. Ця історія стара як світ. Діти виростають і скидають нас з п’єдесталу. І ми так робили, і наші батьки… Така людська природа. Так одне покоління виборює право в іншого на своє слово, своє місце під сонцем. Тут головне не заважати, але й тримати свої позиції, щоб нас не викинули на смітник історії передчасно. Та ми й самі діти й досі виборюємо це право на власне «я». Головне, щоб усе було вчасно, не зарано і не запізно. Ніхто, щоправда, не знає напевне, коли це «не запізно» і «не зарано». У цьому захована найбільша загадка буття. 

BOOM: Ти згадуєш Фройда, Ремарка… Який повний список Жака Жабє? 

Жак Жаб’є: Це відкритий список. Людина вихоплює з простору те, чого їй бракує. Щоправда, книги – це також частина новітньої культури, а відтак комунікації. Про що Гемінгвей писав свої книги? Правильно, про чоловіків, жінок і дітей, про те, які ми.

Ми зовсім не прості. Ми встоїмо, там де інші живі істоти ламаються, і ламаємось, здавалось, у простій ситуації.

BOOM: А які ми? 

Жак Жаб’є: Ми зовсім не прості. Ми встоїмо, там де інші живі істоти ламаються, і ламаємось, здавалось, у простій ситуації. Ми, за Амосовим – стадні тварини з емоційним інтелектом. Це і перевага, і недолік перед тваринним світом. Нам постійно бракує іншої людини. Часом це виявляється у ненависті й образі на увесь світ, а часом у бажанні віддати своє життя за іншого. 

Тому повний список у кожного свій, залежно на якій стадії сприйняття себе і світу ми перебуваємо. Але класику треба знати, щоб почуватись у соціумі комфортно, у своїй тарілці. Нас має єднати щось суттєве і вартісне – правдиве. Ремарк, Гемінгвей… Це ж правдиві історії, без фальші. Треба позбуватись ілюзій. Це важко зробити, бо людська природа протилежна: ми втікаємо від реальності, створюємо комфортні світи – ілюзії. У цьому мудрість уже на рівні релігійного одкровення – просвітлення, екстазу. Я свого ще не пережив, але намагаюсь позбутись ілюзій. Ось нещодавно спробував заглянути в езотерику: переклав Ошо «Пошук» та Тайшу Абеляр послідовницю Кастанеди «Перехід…»  

BOOM: І насамкінець, що б ти побажав нашим читачам? 

Жак Жаб’є: Зазвичай бажають речей, поцінованих у суспільстві, – здоров’я, грошей, мудрості, любові, миру, перемоги. Я б усе ж додав до цього списку – прислухатись до себе, маленького хлопчика чи дівчинки, внутрішньої дитини й не полишати пошуку, мріяти й не здаватись!