І хоч кажуть, що патріотизм не на грудях, а в душі, одягаючи вишиванку, не можна залишитися байдужим, а хочеться гордо заявляти усім навколо: ми – українці, і цим пишаємося! Українські жінки – найкращі, бо бережуть національні традиції, передають їх від покоління до покоління і примножують сучасною інтерпретацією. Однією з таких жінок є Оксана Юринець – народна депутатка Верховної Ради VIII скликання, викладачка Національного університету «Львівська політехніка», засновниця та керівниця Благодійного фонду Оксани Юринець.

Я дуже пишаюся тим, що в України є вишиванка. Особисто для мене вишиванка – це частина національної культури, української традиції, це історія, родинний оберіг та сімейна реліквія. Перший елемент народного строю – коралі – мені подарували, пам’ятаю, у вісім років. 

Коли мені було 15 років, в селі, звідки походить родина мого батька, Верблянах, ставили пам’ятник Січовим Стрільцям. І ми з татом їздили на відкриття. Саме там, y старій бабусиній хаті, я побачила справжню скриню. Колись наша родина була дуже багата, пережила розкуркулення, прадіда відправили на Сибір, а мою бабцю зі сестрою врятувала нянька. Однак залишилось дуже багато старовинних і автентичних вишиванок. Відтоді я дуже полюбила етномотиви в одязі, намагалась y кожен свій образ додати якийсь народний елемент. І навіть на першу у моєму житті фотографію, на офіційний документ у шістнадцять років, я була вбрана у блузку з елементами вишивки.

Особливо цінними для мене є ті вишиванки, які передаються з покоління в покоління, вони слугують невід’ємним символом національних традицій. У мене чимала колекція вишиванок, серед яких є така, що належала ще моїй прабабусі (регіон Опілля), є й такі, які вишивала моя сестра, весільна вишиванка, вишиванки чоловікової родини з тернопільськими орнаментами. Особливе місце займає традиційний яворівський стрій: біла сорочка, короткий кабат, дві бавниці – в народі «підставка під хустку» (одягається під хустину), спідниця-шорц, ткана в повздовжні смуги, мальованка, запаска, біла свитка, а також кольорові хустки з квітковим орнаментом. Плахти регіону Буковини та Гуцульщини, вишиті як нитками, так і бісером. Найдавнішу вишиванку, якій більш ніж сто років, разом зі супутніми елементами задля повноти народного строю, подарували мені на день народження коліжанки.

У моєму арсеналі також є борщівська вишиванка, кептарики, кілька домотканих вовняних жіночих поясів, дзьобанка – Верховинський район Івано-Франківської області; віднедавна доповнили колекцію шкіряний пояс – черес, характерний для чоловічого строю Закарпаття, і чоловіча шкіряна калитка (Гуцульщина). І звісно, як же без сучасних вишиванок від наших друзів Софі-Марії Сєдової та Роксолани Богуцької.

Тож не забуваймо: вишиванка оберігає, надихає, наповнює світ красою, гармонією і любов’ю. Це не просто красива, це енергетично сильна річ.