Коли в народу є мова, традиція, обряди та звичаї, тоді можна говорити і пишатися тим, що нація жива.‎‎

• В африканському племені Масаї люди вітають один одного стрибками.

• Аборигени племені Маорі з Нової Зеландії при зустрічі труться носами – так вони вітаються.

• У Норвегії не прийнято поступатися місцем літнім людям у транспорті. 

• У США не заведено платити в ресторані за жінку. 

• У Китаї треба плямкати в гостях, інакше господарі можуть подумати, що їхнє частування несмачне. 

• У Китаї не прийнято дарувати квіти господині будинку. 

• У Фінляндії не роблять публічні компліменти. 

• У Японії і Норвегії не дарують непарну кількість квітів. Вважають, що непарній квітці самотньо.

• В Індії в сімейному колі не кажуть «дякую», бо вважають, що члени сім’ї не повинні дякувати один одному.

• У Китаї не дарують жінці живі квіти, бо вважають їх символом смерті – «вони ж скоро помруть». А от штучні – «вони вічні».

• У Німеччині у деяких сім’ях збереглася традиція у Новий рік залазити на крісла перед тим, як годинник проб’є північ. А з останнім ударом курантів всі мають «зістрибнути» у новий рік.

• У Мексиці, на відміну від православної традиції, День поминання мертвих святкують на широку ногу. Родичі покійних прикрашають могили квітами, дарують мертвим рідним цілком земні подарунки: музичні диски, одяг і прикраси. А ввечері влаштовують гучні вечірки. Головне – жодної скорботи!

• У Данії на Новий рік прийнято бити фарфор об двері сусідів. Причому сусіди ніколи не ображаються, адже посуд, як відомо, б’ється на щастя.

• У Таїланді обливають перехожих водою під час свята Сонг Кран. І роблять це не зозла, а навпаки – як побажання удачі .

• У Данії прапор, вивішений у вікні, свідчить про те, що в цьому будинку хтось святкує день народження.

• У Латинській Америці при кожній зустрічі і знайомстві прийнято обійматися і цілуватися.

Україна також багата на традиції. Усі вони з діда-прадіда формувалися і передавалися поколіннями для добра і благополуччя родини.

У давнину, щоб у домі добре жилося, треба було задобрити усіх духів, які там проживають.

Вважалося, якщо в хаті неохайно, то й життя буде неохайним. Стежити за порядком у домі було обов’язком жінок. Щотижня вони натирали долівку, часто підмазували стіни, особливо перед святами.

Традиції тримати обереги в хаті існують і досі.

Посвячений мак, Стрітенська свічка, освячена вода – для захисту та здоров’я! 

Орнаменти на рушниках (дерево життя, солярні знаки) мають оберегову функцію, захищають людину від усілякого зла. На свята освячують зілля, квіти, яблука та мед – щоб Бог дав доброго врожаю.

Захист від злих сил – обходи обійстя зі свічкою, підкова на щастя.

Нашими українськими звичаями захоплюється весь світ!

Тільки українці так гарно колядують від хати до хати, даруючи пампухи та кутю у Різдвяний час!

Віра в диво – це найнеймовірніша частинка наших традицій та звичаїв!

Зима – час свят! Родини збираються за спільним столом, діти засівають житом хати, як символ здоров’я та добра, а міхоноша у великі міхи збирає коляду.

Мати співає колискову своєму дитяткові – звичай, у якому і любов, і ніжність, і мрія про добрий та здоровий сон.

А традиція ховатись під столом чи ставати біля дідуха й імітувати голоси домашніх тварин: корів, курей, свиней, кіз, овець – усе це для того, щоб у господі водилось багато такої живності наступного року.

Ці згадані звичаї – лише невеличка частинка історії України, насправді їх тисячі і кожен регіон має свої особливі обряди.

На мою думку, традиції – це генетичний код народу. А вишиванки – найкращий доказ таланту та працьовитості української жінки-берегині.

Вишиванка для мене та моєї родини – найкращий і найулюбленіший одяг у будні та свята, це символ приналежності до своєї нації!

Зберегти наші українські традиції – обов’язок кожного українця. Тільки так ми збережемо Україну для майбутніх поколінь!

З любов’ю – Ірина Плахтій – співавтор успіху